Вапнярка родини Малаховських
Одне з наймальовничіших місць Фонтанської ОТГ – село Вапнярка на берегах Чорного моря та Великого Аджалицького лиману. Старомиколаївська дорога з Одеси тут різко спускається і йде на косу, що відокремлює море від лиману. У зворотному напрямку Вапнярка, як на долоні, із затишно розташованими будиночками на схилах пагорба, і мисом, що вдається в море. Однак місцевість у Вапнярки не завжди була привітною; двісті – триста років тому мандрівники описували цей район як небезпечний та безлюдний. Відсутність прісної води була основною проблемою заселення краю. Появі села Вапнярки сприяли виявлені джерела прісної води. Один із них знаходився на вул. Лиманної за кілька метрів від солоної водної рівняви Аджалика. Це джерело було настільки важливим, що ним користувалися жителі сусідньої Нової Дофінівки у посушливі періоди. Джерело функціонувало аж до проведення водопроводу до села у 70-х роках XX ст. Інше джерело для водопою худоби (тирла) знаходилося за Вапняркою у бік Олександрівки.
Зазвичай назва села прямо пов'язується з каменем-черепашником («вапняк»), який видобували на території села. Згідно з іншою версією, своє ім'я село зобов'язане вапну, яку виробляв польський шляхтич і промисловець Едвард-Лукаш Малаховський (Edward Łukasz Małachowski). У районі сьогоднішньої вул. Лугова стояла величезна вертикальна піч для випалення вапна. Остання, третя версія назви села пов'язана власне з Малаховським, який спочатку був потужним виробником вапна у Березівці. Це частина міста досі називається Вапняркою. Чи не переніс Едвард цю назву на нове село? Так чи інакше, але всі версії назви пов'язані з Едвардом (або Едуардом Мелітоновичем) Малаховським.
У ХІХ ст. власники земель біля коси на правому березі Великого Аджалицького лиману так і не змогли залучити сюди поселенців. Приблизно 1883 р. Клеопатра Попандопуло продала свої володіння поблизу Олександрівки, Фонтанки, Нової Дофінівки та Чабанки, які перейшли до Малаховського.
Едвард-Лукаш народився в селі Сущин, нині на Тернопільщині, 13 жовтня 1833 року, і вже у шість років був привезений батьками на Одещину. Підприємець, фахівець із мінералогії, хімік за освітою Едвард обрав центром своїх володінь нове село Вапнярку.
Будівельний бум у Одесі сприяв стрімкому економічному розвитку району Великого Аджалицького лиману. У 1885 р. навпроти Нової Дофінівки на мисі Малаховським збудовано цегельний завод, і цей рік по праву є датою заснування села Вапнярка. Завод мав високу трубу («труба Малаховського»). Сировиною для виробництва цегли служили місцеві глини. На цеглинах ставили вензель Малаховського. У цей же період у Вапнярці відбувалося вироблення каменю з двох каменоломень. Господарство Малаховського різало камінь «п'ятдесятку» на відміну від класичної «шістдесятки», яка була поширена в Одеському регіоні. За словами старожилів, більшість будівель на Пересипу та вул. Приморський побудовані з каменю та цегли Малаховського.
Для доставки каменю, цегли та вапна до Одеси Малаховський побудував дорогу з дерев'яним настилом навколо мису, і вона, по суті, була пристанню під цегельним заводом. Доставлялися будматеріали до пристані вузькоколійною дорогою по балці знизу заводу. Вапно доставлялося до пристані вузькоколійкою по довгому рову на вул. Десантній. Старожили оцінили його близько 400 метрів завдовжки. З пристані практично щодня відходила баржа на Одесу.
Одною з перших будівель нового села був шикарний двоповерховий особняк Малаховського, що був розташований на початку вул. Лиманної. Після Жовтневого перевороту у будівлі був санаторій, а потім - дитячий будинок. Особливістю особняка була масонська зірка на фронтоні, яку комуністи не стали руйнувати з ідеологічних міркувань.
15 серпня 1891 р. на землях Малаховського відбулася закладка рятувальної станції на косі між Вапняркою та Новою Дофінівкою. Причиною її будівництва була величезна мілина навпроти Чабанки, де часто терпіли аварії кораблі. Дуже швидко було зібрано гроші на будівництво станції, і, якщо вірити даним архівів, вже у листопаді того ж року станцію було збудовано. Ця гарна у неороманському стилі будівля станції отримала назву «Контр-адмірал Зеленой» на честь голови одеського Товариства порятунку на водах. Голова товариства К.П. Зеленой забезпечив станцію 10-ти весловим човном Уайта з візком. Завданнями рятувальної станції були попередження аварій кораблів і порятунок екіпажів суден, що сіли на мілину. Пізніше на станції був відкритий приймальня на 15 ліжко-місць завдяки зусиллям купця Д. Бенетато. Іншими словами, рятувальна станція "Контр-адмірал Зелений" стала першим лікувальним закладом на території майбутньої Фонтанської ОТГ.
У 1898 р. Едвард Малаховський запросив архітектора для будівництва школи у Вапнярці, а через рік було вирішено збудувати ще й церкву при рятувальної станції. Однак ці проекти він не встиг втілити в життя, і 18 квітня 1902 р. Едвард помер. Майже відразу все його майно було виставлене на аукціон. Його синові Тадеушу-Юстину (Фаддею Едуардовичу) вдалося зберегти лише Вапнярський наділ: Фонтанка, Чабанка, Олександрівка, Ліски, Нова Дофінівка.
Особливе місце займали кінні заводи Малаховського у Березівці, які становили конкуренцію відомим стайням Фальц-Фейнів в Асканія-Нова. Зважаючи на усе, Тадеушу вдалося перевести стайні до Вапнярки. Стайні розташовувалися неподалік будинку Малаховського між вул. Степною та Лиманною. Завідував коннезоводом Буяльський (Бояльський).
Стан дорожнього покриття шосе Одеса-Миколаїв через Вапнярку був чудовим, і тут неодноразово проходили авто- та велопробіги. Цією дорогою неодноразово їздили аси-спортсмени на той час: Уточкін, Анатра, Когут, брати Цорни. У березні 1910 р. у Вапнярки автомобіль одеського гонщика № 1 Анжело Анатри розвинув швидкість 75 км/год, але на спуску у нього лопнуло колесо. Екіпаж перекинувся, і Анжело у несвідомому стані перенесли до будинку Малаховського, де, на жаль, гонщик від отриманих травм помер.
Старожили відзначають зусилля Тадеуша Малаховського щодо безкоштовного лікування селян та навчання за його рахунок дітей-працівників. Дітей доставляли кінні екіпажі до Одеси. Фадей Едуардович продовжив збирати кошти на будівництво школи і церкви у Вапнярці, але, на жаль, початок Першої Світової війни, і його смерть, що сталася в 1915 р., залишили ці проекти невиконаними.
Друга світова війна не пощадила спадщину Малаховських у Вапнярці. Як під час відступу, так і при наступі радянських військ на берегах Великого Аджалыкского лиману відбувалися запеклі бої. У 1941 р. «труба Малаховського» підірвана радянськими військами, щоб не слугувала орієнтиром для румунської авіації. У 1944 р. радянським військам довелося брати штурмом укріпрайон румунської армії у Вапнярці. Рятувальна станція та колишній маєток Малаховського слугували вогневими точками румунів, і були знесені під вдарами радянської артилерії.
У статі використана інформація, що надана Оксаною Гончарук (м. Березівка), Олександром Чичелеєм (м. Одеса), мешканцями с. Вапнярка.
Окрема подяка Вікторії Чубинської, її допомога була безцінною у написанні статті.
Автор – Герман Литвинов